Яблунів (Яблонів) — селище міського типу Косівського району Івано-Франківської області біля підніжжя Гуцульських Бескидів. Розміщений на лівому березі річки Лючки (басейн Пруту), за 15 км від залізничної станції Коломия. Адміністративний центр Яблунівської селищної громади

Історія

Яблунів був заснований наприкінці 16 століття.

1593 року польський король Сігізмунд ІІІ Ваза видав галицькому старості Станіславу Влодеку привілей для закладення на землях села Стопчатова містечка. 1602 року містечко отримало магдебурзьке право, було перейменоване на Влодків. 1610 року містечко придбав шляхтич — королівський ротмістр Мацей (Матвій) Яблоновський (1569–1619). у 1630-1640-х роках його син Ян перейменував за своїм прізвищем на Яблунів.

Як селище міського типу — з 1940 року.

Іван Франко в Яблунові

Іван Франко відвідав Яблунів 4 березня 1880 року під час своєї поїздки до Нижнього Березова. Туди він прямував разом з Кирилом Геником.

В Яблунові вони вирішили пообідати і зупинились у шинку Глікштерна. Невдовзі Франко був заарештований жандармами яблунівського постерунку Домініком Капустінським та Альбертом Філем. З донесення Альберта Філя:

«

Незнайомий не мав при собі паспорта і назвав себе Кароль Срочинський, показавши на таке ім'я тільки проїзну карту. Для того ми завели його на постерунок, а звідтіля припровадили його в Коломию

»

 

Залишається нез'ясованим, де перебував Іван Франко — в арешті Яблунівської чи Коломийської жандармерії. У донесенні коломийського старости Кучковського достеменно не визначено, яка саме жандармерія привела Івана Франка до староства — Яблунівська чи Коломийська.

Восьмого березня у зв'язку з арештом Франка було ув'язнено деяких місцевих жителів, Кирила Геника з Нижнього Березова та селянина Антіна Мельника з Яблунова, а також Порфирія Гладія, родом із Нижнього Березова, який мешкав у сусідньому селі Люча. Крім того було здійснено обшук в хаті Миколи Колцуняка, учителя у селі Шешори. 19 березня у Львові допитали Семена Барановського.

Яблунівські криниці смерті

«Яблунівські криниці смерті» — 5 криниць, в яких було віднайдено останки в'язнів з тюрми Яблунівського НКВД. Це були повстанці УПА, а також прості селяни з Яблунева і навколишніх сіл, які були запідозрені у співпраці з УПА. Перш, ніж вбити, їх морили голодом, піддавали тортурам, «розтрощували голови кольбами рушниць, забивали цвяхи в очі, в ніздрі, в хребет». Мертві тіла НКВДисти скидали в криниці.

Розкопки були ініційовані в серпні 1990 року представниками коломийського «Меморіалу». Як свідчення жорстоких тортур, було знайдено рештки тазових кісток, зв'язаних колючим дротом, поламані ребра, пробиті черепні кістки, вирвані зуби та відірвані пальці на руках і ногах.

За час розкопок було знайдено 74 жертви більшовизму. Серед них було опізано останки Негрича Дмитра, псевдо «Мороз» (19091945) — сотенного УПА, Кунинича Дмитра, псевдо «Калина» (1912–1950) — стрільця сотні Мороза, Симчича Михайла, псевдо «Карпо» (19081950), Урбановича Михайла, псевдо «Сивий» (18941949). В травні 1948 року сюди привезено полеглих у нерівному бою сотенного Білого (Долішняк Юрій19161948) та його побратимів.

12 серпня 1990 року відбулося урочисте перепоховання жертв комуністичного терору в Яблунові.

Сучасність

У Яблунові було засновано філіал косівського об'єднання художніх виробів «Гуцульщина», є лісництво, споруджено будинок побуту. Загальноосвітня та музична школи, Яблунівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат; лікарня, поліклініка; будинок культури, 2 бібліотеки. Фабрика килимів.

Населення

Населення становить 2032 мешканці (2011), у 1984 році — 1,7 тис.

Територіальна громада

На засіданні сесії Яблунівської селищної ради було оголошено про ініціювання процесу створення територіальної громади, до якої окрім с-ща Яблунова повинні входити села ЛючаСтопчатів,Текуча, Акрешори та Уторопи.

25 квітня 2017 рішенням Верховної Ради створено Яблунівську ОТГ, до якої ввійшли села СтопчатівЛючаАкрешори, Текуча, Уторопи та с-ще Яблунів.

Згідно з постановою ЦВК №164 від 18 серпня перші вибори голів та депутатів в Яблунівській ОТГ пройдуть 29 жовтня 2017 року. 9 вересня 2017 року оголошено початком виборчого процесу.

Релігія

В Яблунові є греко-католицька церква "Співстраждання і Різдва Богородиці", будівництво якої тривало протягом 1991-1997 років. Вона належить до Березівського деканату Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. Священиком церкви є о. Дмитро Погорілий.

Пам'ятники

Єврейська громада в Яблунові

Вперше документально яблунівські євреї згадуються в списках платників податків: в 1717 році євреї Яблунова повинні були платити 266 злотих податку.

В 1785 або 1786 році євреї заснували свою школу.

Протягом 19 століття чисельність євреїв Яблунова зростала і стала максимальною в 1890-х роках. Після цього вона поступово знижувалась через міграцію євреїв до великих міст та інших країн.

Щоб полегшити тяжке становище євреїв в 1902 році в Яблунів прибули представники благодійних організацій Барона де Гірша та Хільфсферайн, щоб заснувати школу і майстерню з виробництва сіток для волосся і перук.

До Першої світової війни євреї були власниками більше десяти таверн, з яких після війни залишилось тільки дві.

В 1936 році євреї мали у своєму володінні 68 із 70 магазинів (2 інші належали українським кооперативам).

Більшість євреїв-ремісників (разом майже 60) в міжвоєнний період займались домашнім виготовленням килимів. Ремісник отримував 1 злотий за робочий день. Всі кравці в Яблунові були євреями. Пошитий костюм коштував 10-12 злотих. Шевці (а таких було 12) вважались найбіднішими. Тільки в одного була швейна машинка.

До 1937 року було 4-5 м'ясників, які продавали кошерне м'ясо євреям.

На початку 1942 року євреїв нараховувалось близько 1700.

З приходом німців почались переслідування євреїв. 8 квітня 1942 року у Яблунові і навколшиніх селах на них влаштували облаву. За короткий час було вбито близько 150 осіб, ще 700, які залишились в живих, відправили до Коломиї, в гетто. Декотрі змогли сховатись у лісі або в хатах місцевих українців чи поляків.

9 квітня німці ліквідували синагогу в Яблунові.

10 квітня був оприлюднений наказ, згідно з яким решта євреїв, які ще залишались у селах і містах повинні були до 24 травня 1942 року з'явились до коломийського гетто.

Останніх євреїв забрали з Яблунова 7 вересня 1942 року, а 5 листопада того ж року німці спалили коломийське гетто разом з людьми.

Єврейський цвинтар

Надгробний пам'ятник на єврейському цвинтарі, липень 2012

Доказом багатолітнього існування на території Яблунова єврейської громади є єврейський цвинтар, який зберігся до наших днів. На території цвинтару є понад 300 надгробних каменів, найдавніші з яких датуються 17-им і 18-им століттями. Група ентузіастів з організації "Jewish Galicia & Bukovina" в 2012 році здійснила ідентифікацію та опис усіх могильних плит. 

Відомі люди

Народилися

 

Акрешори

Акрешори — гірське село Косівського району, розташоване між селами Текуче та Космач. Назва села походить від назви місцевої річки Акра. За часів СРСР мало назву Бабинопілля (З 1946 р. по 1993 р). Присілки: Гори, Городи, Підгай, Косів, Млинці, Морданівка, Ґрунь, Верх, Озеро. Село входить в Яблунівську ОТГ.

Мовні особливості

Село нанесено на «Атлас української мови».

Історія

Акрешори є пам'яткою культури — це село ще не встигла зіпсувати цивілізація, люди тут живуть майже так само, як і сто років до того. Для звичайної людини, котра потрапляє сюди Акрешори здаються селом-музеєм. Саме поселення, яке згодом переросло в Акрешори, було тут ще в десятому столітті. Згодом вихідці з Акрешор почали засновувати поруч поселення, з яких почали утворюватися нові села. Акрешори дали початок таким навколишнім селам як Космач, Текуча, та іншим.

На початку німецько-радянської війни в селі в липні 1941 року були угорські війська. Німці, перебравши у серпні владу мадярів, учинили серію терористичних актів: арештували і розстріляли членів ОУН, які повиходили з підпілля, організували штучний голод. За роки окупації вивезли на примусові роботи до Німеччини близько 20 чоловік. На радянсько-німецькому фронті загинуло 5 акрешорців, від рук фашистських окупантів — 3 чол. В УПА полягли 8 чол., троє загинули в радянських в'язницях та концтаборах. Багатьох вивезено до Сибіру, а майно пограбовано (за неповними даними — 22 чол.), 15 чоловік стали жертвами відплатних операцій ОУН-УПА проти активістів радянської влади.

Діяльність

З художніх промислів найбільш розвинуте — писанкарство (розписують акрешорці як дерев'яні писанки, так і писанки з курячих яєць). Акрешорські писанки зберігаються у краєзнавчих музеях області та за її межами. Знають про них і у США, Канаді, Австрії, Німеччині, Польщі, інших країнах.

Пам'ятки

Пам'ятки історії на території села: хрест на честь скасування панщини, відновлений у 1991 році; могила вояків УПА, освячена в 1992 р.; могила невідомому солдату; алея слави, прокладена в честь перемоги над фашизмом, освячена в 2003 р.; пам'ятник Т. Г. Шевченку, освячений у 1998 році; хрест воїнам УПА, котрі прийняли тут нерівний бій з енкаведистами.

Церква

Церква Св. Великомучиника Димитрія 1900 р. Належить до УАПЦ. Настоятель протоієрей Василь Бойчук.

 

Люча

Лю́ча — село Косівського району Івано-Франківської області. Розташоване с.Люча у гірській місцевості на північно-східному вигині Карпатської дуги за 21 км від Коломиї. Село входить в Яблунівську ОТГ.

Перша письмова згадка про село відноситься до 4 березня 1437 року. У податковому реєстрі 1515 року документується 6 ланів (близько 150 га) оброблюваної землі.

Село росло разом із збільшенням  попиту на сіль і деревину із навколишніх лісів. Основу господарської діяльності селян тих часів становило солеваріння та лісозаготівля. В селі діяли три криниці із соляною ропою “соровицею”. Селяни ще займались скотарством і землеробством.

В роки боротьби УПА проти совєцьких окупантів лючани брали активну участь у повстанні, багато навіть нe причeтних до УПА було вивeзeно до Сибіру, дe утримувалися в тюрмах дeсятки років, багато так і нe повeрнулися, однак серед лючан знайшлася пара продажних зрадників. Не за добре слово, либонь, «допомагали» органам держбезпеки в боротьбі проти українських повстанців Михайло Бойчук з дружиною Анастасією Шапошниковою. У їхній «гостинній» хаті завжди був під рукою принесений чекістами спецпрепарат для підсипання до їжі підпільникам. Паралізуючої отрути подружня пара для повстанців не шкодувала.

Сьогодення

Природні умови гірського рельєфу і вільне розташування садиб сприяли утворенню чисельних житлових груп, що дістали статус присілків, або кутків зі своєю окремою назвою. Сьогодні Люча має їх 23: Рушір, Нижні і Вижні Лази, Бачулець, Верх, Ґлоди, Петрятин, Баньки, Мочіра, Пістинь, Мочіри, Ґрейнарівка, Підплита, Депутат, Царина, Дуброва, Медвежа, Підкичера, Гора Підрункова, Гора Піджбирна, Долішній і Горішній Кут, Центр.

Сьогодні Люча — це сучасне гуцульське село, яке зберегло дух древніх традицій та всіляко старається підтримувати цей вогник. Основним напрямком подальшого розвитку села є туризм.

Люча надзвичайно мальовниче село. Маючи неповторні ландшафти, річки та водоспади, краєвиди гір, полів та полонин, с.Люча не поступається туристичною привабливістю своїм сусідам – всесвітньо відомим селам Шешори та Космач.

Пам'ятки

  • пам'ятний знак про знесення панщини,
  • Символічна могила Борцям за Волю України,
  • Церква Вознесіння Христового,
  • Каплиця на честь Незалежності України, Каплиця Божої Матері, Біла каплиця, Червона каплиця, Каплиця На Завою, Каплиця на Долішньому Куті, Каплиця у Рушорі, Каплиця у Нижніх Лазах, Священича резиденція, Пам’ятник битви УПА з москалями, Пам’ятник воякам УПА Михайлові Лисишину та Петрові Полюку, Мала церква Св. Покрови на полонині Ґрошет.
  • Рушірський водоспад (висота падіння — 4 м).
  • Водоспад "Під Пугачівкою" (штучний, висота — 3 м)

 

 

 

Стопчатів

Стопча́тів — село Косівського району Івано-Франківської області, входить в Яблунівську ОТГ.

Географія села

Межує з смт Яблунів та селами ЛючаУторопи Косівського району і Малий КлючівМишинКовалівка Коломийського району. Висота над рівнем моря 320 м, відстань від Косова 16 км, від залізничної станції Коломия — 16 км. Мішані ліси займають 423 га.

Назви лісів та урочищ: Мальцево, Дубовий, Борисівка, Чотири Кіпці, Поруби, Ратиці, Берізник, Березина, Корнівка, Іванівка, Красник. Невелике узвишшя в межах села — г. Ратунда.

Через село протікає р. Лючка, в яку впадають потоки: Тиноса, Терновець, Красник, Тікачка, Ласканівка, Середній потік, Млинівка, Ріпне, Солонець, Колодний, Ровень, Плещітка.

Історія села

Село засноване в 1416 році (за іншими даними 1515 році). У податковому реєстрі 1515 року документується піп (отже, уже тоді була церква), млин і 6 ланів (близько 150 га) оброблюваної землі та ще 3 лани тимчасово вільної. У 1610 році село купив у Влодка Мацей Яблоновський (королівський ротмістр).

На 01.01.1939 в селі проживало 2910 мешканців, з них 2840 українців-грекокатоликів, 50 українців-латинників, 20 євреїв. Село належало до ґміни Яблонув Коломийського повіту Станіславського воєводства.

У 40-х роках минулого століття в повстанській боротьбі проти радянського режиму брали участь 40 стопчатівців. 250 жителів села зазнали репресій за підтримку цієї боротьби. 1 серпня 1953 р. 200 енкаведистів оточили хату, в якій були референт СБ Коломийського надрайонного проводу «Марко» (Степан Козьмин), районний провідник «Градок» (Дмитро Гриблюк), 17-річний повстанець «Галайда» (Іван Дронюк). Повстанці загинули як герої, «Галайда» зумів ножем зарізати старшого лейтенанта Чорноусова, який керував операцією. 28 вересня 2003-го повстанців урочисто перепоховали в селищі Печеніжині Коломийського району[4].

Храмові свята в селі: 27 жовтня (Преподобної Парасковії) та 19 грудня (Миколая Чудотворця).

Типові прізвища: БойчукЗаячук, Полюк, Скригунець.

Пам'ятки історії та культури

  • Залишки поселення бронзової доби.
  • Руїни замку в урочищі Фабрика.
  • Церква св. Парасковії.
  • Церква св. Миколая.
  • Пам'ятний хрест на честь скасування панщини.
  • Могила січового стрільця Ю. Мельника з написом: «Тут спочиває комендант 2-ої Коломийської сотні імені гетьмана І. Мазепи четар Юрко Мельник. Загинув за волю України у 1919 р. під Равою Руською на 30-му році життя. Вічна йому пам'ять»;
  • Братська могила воїнів радянської армії та пам'ятник землякам, які загинули під час Другої світової війни (1974 р., скульптор І. Андрійканич);
  • Пам'ятник командиру УПА сотенному «Гамалії» — Василю Скригунцю (2012)

Відомі люди

Народилися

  • священик Корнелій Бахталовський (1902 р. н.), громадський діяч;
  • єрентій Василь Бейсюк, організатор драматичного гуртка;
  • Петро Боднарук, будівничий Народного дому в 1936—1937 рр. (дім згорів під час війни).
  • український поет Дмитро Павличко.
  • український письменник, перекладач Атаманюк Михайло Іванович.

Проживали, працювали

 

Уторопи

У́торопи — село Косівського району Івано-Франківської області, входить в Яблунівську ОТГ. Має найстарішу серед сіл Гуцульщини першу письмову згадку — 1367 р. Батьківщина поета-політв'язня Тараса Мельничука.

У 2010 р. увійшов до складу Гуцульський національний природний парк

Географія

Межує з селами СтопчатівПістинь. Відстань від Косова 14 км, від залізничної станції Коломия — 21 км. Висота над рівнем моря 213 м.

Присілки і кутки: Підділ, Гора Мала, Гора Велика, Царина, Могивки, Чотири Кібці, Грабники, Доліпотік, Лісок, Загук, Насарат, Прочерти, Пригід, Короленка, Гниляки, Баня, Залевади, Центр.

Селом протікає річка Насарад з притокою Гори. На околиці села — гора Лебедин (727 м).

Історія

Перша згадка 1367 року, до середини XIX ст. — Утроп. У 1524 році власник чи посідач села — польський шляхтич Ян Творовський — отримав згоду короля заснувати містечко на місці села. Містечко мало оборонні вали. Спалене в 1672 та 1676 роках татарами.

Уторопці брали участь у повстанському русі. 12 чоловік полягли в УПА, у в'язницях і таборах загинули ще 4 людей, понад 40 чоловік були репресовані радянським режимом.

Пам'ятки історії і культури

  • Церква Святого Архистратига Михаїла1929 року належить до УПЦ КПНастоятель митрофорний протоієрей Богдан Стефанків.
  • Пам'ятник (1974 р.) односельцям, полеглим у Другій світовій війні;
  • Могили сестер Марійки Підгірянки Анки і Олени, а також священика І. Бокшованого, відомого великою просвітницькою роботою;
  • Меморіальна дошка встановлена 21 квітня 1991 р. на будинку Уторопської школи на пам'ять про Марійку Підгірянку;
  • Курган у центрі села, насипаний шапками селян на честь скасування панщини 1848 року (хрести, встановлені в селі на відзначення цієї історичної події, були знищені комуністичною владою);
  • Хрест борцям за волю України (1992 р.);
  • Пам'ятник Тарасові Шевченку (2016 р.).

Пам'ятки природи

  • дубовий ліс і урочище на східній околиці села;
  • гора Лебедин з озером на західній околиці;
  • криниця в центрі села, з якої упродовж століть селяни варили сіль.
  • Уторопи (заповідне урочище).

Відомі люди

  • Кирило Блонський (1802—1852), священик, громадський і культурний діяч, посол до австрійського парламенту.
  • Тарас Мельничук (20 серпня 1939 р.) — відомий поет-дисидент, лауреат Шевченківської премії. Тут його поховано 31 березня 1995 р.
  • дяк І. Ступніцький. Мешкав у селі з 1789 по 1840 рр. У 1794 р. відкрив першу школу.
  • Марійка Підгірянка (М. Ленерт-Домбровська) — українська письменниця. Жила у селі з 1888 по 1905 рр., а потім вчителювала.
  • Петро Хрущ, поет-пісняр, автор відомих пісень «Коні мої, коні», «Дорога поміж гори» та ін.

-Іван Бормістр.Просто хороший чоловік.

 

Текуча

Теку́ча — село Косівського району Івано-Франківської області. Правильна назва села - Текуча (на картах зустрічається назва Текуче - результат непрофесійної діяності "перекладачів" у післявоєнний період)

Текуча — село засноване в 1648 р. Попередня назва - Красногородка. Перші поселення на даному місці датуються камяною добою. Межує з селами Акрешора, Космач, Микуличин, Вижній Березів, Середній Березів, Нижній Березів. Відстань від Косова (районний центр) 28 км, від залізничної станції Коломия 30 км. Висота над рівнем моря понад 400 м. Окремі вершини перевищують 1000 м

Присілки, кутки: Бані, Гнилиця, Сухий Потік, Попідгай. Гори: Каратул (1114 м), Ледескул. Селом протікають річки Плішава та Варіятка. Типові прізвища: Габорак, Дутчак, Кіцелюк.

Селяни господарюють індивідуально. З 1907 р. діяла читальня «Просвіти» (заборонена в 1939 р.).

На південному заході від села бере початок річка Цапулець, права притока Прутця Чемигівського.

Через село тече струмок Сухий, лівий доплив Акри.

Церква

Релігійні громади УАПЦцерква Пресвятої Тройці, побудована в 1831 р., освячена 1833 р., використовує громада УАПЦНастоятель митрофорний протоієрей Василь Бойчук.

УГКЦ пристосоване приміщення, настоятель о. Руслан Надвірнянський.

Храмові свята Зіслання Святого Духа та Покрова Пресвятої Богородиці.

Пам’ятки історії та культури

Церква 1831-1833 рр. Біля церкви похована представниця італійського графського роду, сестра Папи Римського, графиня Марія Мастай де Феретті. За свідченням М. Ломацького («Верховино, світку ти наш», Нью—Йорк, 1960), тут могила уродженої в Барселоні Марії-Доротеї-Анни-Терезії Стрільбицької з дому Мастай де Феретті (Maria-Dorotea-Anna-Tereza Mastai de Ferretto) , що була дружиною ротмістра наполеонівських військ Івана-Миколи Стрільбицького яку привіз сюди її син, парох цього села Іван Стрільбицький. Рід Стрільбицьких походить від королівського ловчого Данила, якому король Лев Данилович Галицький подарував село Стрільбичі, що під Старим Самбором, на Львівщині.

ТЕКУЧА

В селі Текучі півні треті

Кричать: вставати вже пора!

Там спить Терезія Феретті,

Пія ІХ-го сестра.

Вона встає. Гуцули косять....

І чути, як бринить коса,

Як дзвони в Римі день підносять,

Крильми торкають небеса.

Батьки - в Іспанії. Болюча

Любов горить, як тайний встид.

А син встає, встає й Текуча,

За Рим дорожча й за Мадрид.

Дмитро Павличко квітень 2006 року.

Збірка віршів "Три строфи" 2007 рік.

Пам’ятник односельчанам, які загинули під час Другої світової війни. Німецькі окупанти вбили 53 текучан, з них 52 євреїв. На радянсько-німецькому фронті полягли 6 жителів Текучі, в УПА — 23 чоловік, 11 текучан загинули у в’язницях та концтаборах НКВС.

Пам’ятка природи: джерела лікувальної води в урочищах Банська Толока та Гаршиці. Археологи встановили, що в Текучі в період Київської Русі був потужний центр солеваріння.